14 лютого- День Св. Валентина, покровителя всіх закоханих

Історія виникнення свята

Достовірних даних про те, де саме зародилася традиція святкування — немає, одні вважають батьківщиною знаменного дня — Англію, інші — Францію. За переказами, День Святого Валентина вшановує великомученика Валентина — священика, який всупереч наказу імператора Клавдія ІІ, що забороняв молодим чоловікам мати сім'ю, таємно вінчав закоханих. Правитель вважав, що самотній чоловік, не обтяжений сімейним побутом, має шанси стати кращим воїном, оскільки його думки зайняті тільки майбутніми битвами. Незабаром дії священика були розсекречені, сам Валентин постав перед судом, піддався жорстоким тортурам і згодом був страчений. В ніч перед стратою він написав своїй коханій лист — признання в любові у віршованій формі. Згодом такі листи стали називати «валентинками». Дата смерті великомученика і припадає на 14 лютого.

Минуло багато часу, в XIV столітті священика Валентина канонізували — за благі діяння віднесли до числа святих. Відтоді День Святого Валентина активно святкується в Європі і в нашій країні.

Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина

Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки:

• «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі;

• солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові;

• м'які іграшки та сувеніри.

Очевидно, що головні символи свята повинні бути виконані в яскравих червоних і рожевих тонах — кольорах, що означають пристрасть і полум'я почуттів.

Особливості Дня Валентина

• Ті, хто страждають від нерозділених або таємних почуттів, також дарують символічні сувеніри своїм коханим, ніби натякаючи на свою прихильність, нерідко такі подарунки підносяться інкогніто.

• Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям.

• За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.

День закоханих — світське свято. Оскільки його зустріч припадає на сльотавий і вогкий місяць зими, молодь з нетерпінням чекає його, щоб просто весело провести час, адже новорічні свята давно позаду, а весняна «маївка» ще нескоро. Тим не менш, є пари, які дуже серйозно ставляться до цієї дати і переносять на неї доленосні рішення.

Кожна дитина має право

У бібліотеці гімназії з 2 лютого увазі читачів представлена інформаційна вітрина по правам дитини. Запрошуємо ознайомитися із матеріалами виставки.

Всеволод Нестайко - улюблений дитячий казкар

Нестайко Всеволод Зіновійович

Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця. Існує сімейна легенда: мати-філолог народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. "Акушер, старий єврей, каже: "Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!" І з пологового будинку мене перевезли на вулицю Пушкіна". Сім'я проживала у будинку №4 по вулиці Пушкіна. Сам будинок не зберігся – у 50-х роках минулого століття його зруйнували, 1963 року на цьому місці з'явилась будівля дитячого садочку №16 "Ялинка".

Мати Всеволода Зіновійовича – Марія Іванівна Довганюк – була вчителькою російської словесності, почала викладати ще до революції – 1913 року. Потім, під час Першої світової війни, вона пішла в сестри милосердя й опинилася по один бік фронту, а майбутній батько Всеволода – по інший, бо на той час він був січовим стрільцем у австрійській армії, вільно володів п’ятьма мовами. Вірогідно, саме це й зіграло свою фатальну роль: у 1933 році батька маленького Всеволода заарештували, він загинув у концтаборі НКВС.

Йшов страшний 1933 рік і сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Мати Всеволода Нестайка працювала вчителькою, їх квартира знаходилась в приміщенні тієї ж школи, де вона вчителювала.

Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово – з початком Великої Вітчизняної війни. Хлопцю було тоді одинадцять років. З матір'ю Всеволод провів два роки в київській окупації. Марія Іванівна організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – після звільнення Києва, який лежав у руїнах, малого Нестайка одразу прийняли до шостого класу. Навчаючись у київській школі №63, хлопець одразу потягнувся до літератури. Тож коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література.

Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник Всеволод Нестайко вступає на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету.

У 1952 році Всеволод Зіновійович закінчує філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. А перед тим, у 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі "Барвінок". "Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою", – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У "Барвінку" молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.

Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві "Веселка". Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника на протязі всього його життя.

Перші оповідання для дітей Всеволод Зіновійович Нестайко почав друкувати в журналах "Барвінок" та "Піонерія". Перша книжка під назвою "Шурка і Шурко" побачила світ у 1956 році. Цього ж 1956 року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників.

Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Зіновійович засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них: "В Країні сонячних Зайчиків" (1959), "Супутник ЛІРА-3" (1960), "Космо-Натка" (1963), "Робінзон Кукурузо" (1964), "Тореадори з Васюківки" (1973), "Одиниця з обманом" (1976) та інші. Нещодавно було видано дві аудіокнижки письменника: "В Країні сонячних зайчиків" і "Чудеса в Гарбузянах".

Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. Російською мовою його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм "Тореадори з Васюківки" одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали "нетиповими піонерами". Кінофільм "Одиниця з обманом" премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"), премії імені Олександра Копиленка (за казку "Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя"). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях "П’ятірка з хвостиком" письменник удостоєний другої премії. За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію "Тореадори з Васюківки" 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

2004 року Всеволод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги "Тореадори з Васюківки". Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди.

Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка, вважають його класиком та майстром слова. Згідно з соцопитуваннями, які провела у 1990-1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури, твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького інтересу.

Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).

Всеволод Нестайко вів програму на Національному радіо України "Радіобайка Всеволода Нестайка".

У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.

Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався "Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки".

Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.