З Великоднем!

Весна розквітла наче казка,
І сяє сонцем височінь небес.
Вітаю з світлим святом Пасхи!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

До 30-річчя Чорнобильської трагедії

Чорнобиль не має минулого часу

     У цьому році виповнюється 30 років від дня найбільшої техногенної катастрофи в історії людства – аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя — аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), розташованої у м. Прип'ять Київської області.
Масштаби цієї події набули характеру велетенської екологічної катастрофи, що зачепила життя десятків мільйонів людей в Україні та в сусідніх країнах. Причиною аварії стали використання застарілого (недосконалого) типу реактора, порушення технологічної дисципліни, допущення помилок під час проведення технологічного експерименту, домінування при прийнятті рішень політичних факторів над економічними, екологічними, моральними, ігнорування союзним центром прав та інтересів України. Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіацією забруднено понад 54 тис. кв. км території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн — діти. Смертоносна пляма накрила понад 1000 українських міст і сіл, а на карті України з'явилась 30-кілометрова «зона відчуження». В міру з'ясування масштабів та наслідків аварії, трагедія почала усвідомлюватися людством як планетарна катастрофа. Уряд України достроково припинив роботу ЧАЕС. Над зруйнованим четвертим енергоблоком була споруджена захисна залізобетонна споруда — об'єкт «Укриття», який ще називають саркофагом. Але комплекс науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт показав, що він не є екологічно безпечною системою, тому сьогодні необхідність будівництва надійного об'єкту «Укриття-2» — першочергове завдання для керівництва країни. І це, на жаль, не єдина проблема: утилізація радіоактивних відходів та відпрацьованого палива, реабілітація забруднених земель, розчищення меліоративних каналів, питання соціального захисту «чорнобильців», створення інформаційно-аналітичної системи потенційно-небезпечних об'єктів у зоні відчуження тощо... Слово «Чорнобиль» перетворилось на зрозумілий для всіх образ-символ, що ілюструє глибину кризи в тій чи іншій сфері: «духовний Чорнобиль», «інформаційний Чорнобиль», «економічний Чорнобиль»... А лише 27 років тому все було інакше...Чорнобиль — невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати родинами. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить...

 

...Страшні наслідки Чорнобильської трагедії: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції. 26 квітня — День національної жалоби. Про те, що сталось, не можна забувати. Лише пам'ять і вдячність тих, хто живе на обпаленій радіацією землі, може бути хоч якоюсь винагородою тим, хто поклав на цей «атомний вівтар» своє здоров'я та життя. Пам'ять — це данина живих усім, хто загинув, рятуючи інших. Нехай ніколи не замовкають дзвони людської пам'яті, що не даватимуть забути про трагедію.

 

Велике лихо спіткало нашу землю. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ! Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

Бібліотека гімназії запрошує відвідати виставку - застереження "Важкий тягар чорнобильського неба" , присвячену 30 річниці трагедії на Чорнобильській АС.

22 квітня - Всесвітній День Землі

22 квітня - Всесвітній День Землі.

 Природа, в якій Вам, молодим, доведеться жити, забруднюється, піддається руйнуванню, знищується. Чи багатьом з Вас щастило бачити прозору  річкову воду, чистий пісок, насолоджуватися тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям без домішок бензину, мазуту, пестицидів? Ваше майбутнє може стати жахливим, якщо не почати негайно лікувати цю проказу. Прийшов час діяти.

Гарун Тазієв (французький геолог, вулканолог).

22 квітня – Всесвітній день Землі, свято єднання народів планети у справі захисту навколишнього середовища і збереження тих щедрот і природних ресурсів, якими наділила нас природа.

       Всесвітні свята, безперечно, мають глобальне  значення, оскільки їх відзначають у всьому світі незалежно від громадянства, національності і релігійних уподобань. Унікальність цих подій полягає у тому, що кожна людина може стати учасником міжнародного святкування, зробити свій внесок у розвиток світової цивілізації. Більшість свят з’явилося нещодавно. 

Одним з них є Всесвітній день Землі.

       День  Землі спочатку відзначався у  березні у день рівнодення, коли природа прокидається і все навколо наповнюється життям. З давніх часів з цим періодом пов’язувалися надії і сподівання на перемогу сил світла над темрявою. Це час, коли в багатьох країнах північної півкулі святкувався новий рік.

       Вперше  День Землі був відзначений у 1970 і з того часу проводиться щорічно 22 квітня. Це свято чистої Води, Землі  і Повітря. Свято, яке має на меті об’єднати людей планети щодо захисту навколишнього природного середовища, привернути увагу людей до проблем екології нашої планети. Цей день – нагадування про екологічні катастрофи, день, коли кожна людина має можливість замислитися над тим, що вона може зробити для вирішення екологічних проблем.

       Цікава  історія походження цього свята. Вона пов’язана з ім’ям Джона  Мортона – адміністратора штату Небраска, розташованого на півночі американського континенту, який наприкінці 19 сторіччя, переїхавши до цього штату, звернув увагу на факт, що поодинокі дерева пустельної території прерії штату вирубувалися для будівництва житлових будинків та їх опалення. Джон Мортон запропонував проведення дня, присвяченого благоустрою, із заохоченням призами тих, хто посадить найбільше дерев. Лише за один день було висаджено понад 1 млн. дерев. Після цього у 1882 року в штаті Небраска 22 квітня було проголошено офіційним святом – Днем Дерева.

       Успіх першої акції, що відбулася у 1970 році цього дня у США, надихнув організаторів на проведення «Тижня Землі», як щорічних заходів з благоустрою територій. Ініціатива отримала підтримку населення та набула популярності. На хвилі громадської і політичної активності, завдяки проведенню Дня Землі, у США були прийняті закони та інші акти з питань охорони навколишнього природного середовища (зокрема Акт про чисте повітря). Генеральним секретарем ООН було підписано спеціальну прокламацію, присвячену цій події.

       У 1970 році до свята приєдналися понад 20 млн. людей у різних країнах  світу. Понад 200 млн. людей зі 141 країни взяли участь в заходах у 1990 році. На початку 90-х років свято отримує нове значення і з ним нову назву – Марш Парків, оскільки крім природоохоронних заходів здійснювався збір коштів на підтримку заповідних природних територій і основна увага приділялася національним паркам. У 1997 році Марш парків охоплює майже всю територію колитшнього СРСР. Заходи здійснюються з метою залучення громадян до участі у природоохоронній діяльності. Не залишилась осторонь і наша країна.

       Україна прагне стати повноцінним учасником передових світових процесів, і реформування економіки з врахуванням екологічних аспектів. Дбайливе ставлення до природи, навколишнього природного середовища – важливий крок на цьому шляху.

       З метою забезпечення суттєвого поліпшення стану довкілля, поєднання зусиль державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ, широких верств населення у вирішенні екологічних завдань, відродження традицій українського народу щодо шанобливого ставлення до навколишнього природного середовища в країні щорічно у квітні - травні впродовж місяця поводяться заходи з озеленення та благоустрою територій. В ці дні Україна відзначає День довкілля і День Землі.

       Зміни у кліматичному балансі планети – це повені та урагани, зливи та посухи, зникнення окремих видів тварин та рослин, загроза затоплення цілих країн. Світове співтовариство та окремі країни докладають значних зусиль щодо впровадження екологічних, ресурсозберігаючих технологій з використанням відновлюваних та нетрадиційних джерел енергії з метою уповільнення процесу зміни клімату. Не остання роль у цьому відводиться охороні і відтворенню природних ресурсів.

       Життя нерозривно пов’язане з природним  середовищем. На ранніх етапах свого  становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.

       Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсів для забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується ґрунтовий покрив, зменшується площа лісових ресурсів та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.

       В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови призвели до різкого погіршення стану здоров’я населення та зниження його відтворення. Тепер в Україні більше людей помирає, ніж народжується. Рішенням парламенту від 1992 року всю територію нашої країни оголошено зоною екологічного лиха.

       Тож у стосунках з природою людство  зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.

 

Фінал читацького марафону Зоряника

Читацький марафон Зоряника дійшов до фіналу. Святково прикрашений зал зустрічав учнів 4-А,Б та В класів, які прийшли підтримати своїх однокласників - марафонців. До фіналу дійшли  28 учасників. Всі учні поетапно були нагороджені грамотами та солодощами. Перемога дісталася учениці 4-Б класу Шибишій Катерині. Лідером читання визнана учениця 4-Б класу  Клименко Милослава. Молодці! Так тримати!
***
Зоряник допоможе цікавого пізнати,
Товаришувати з книгами буде вас навчати.
А хто іще не з нами, досить байдикувати.
 Книжки ви  до рук беріть і мерщій читати!

29 березня "Свято Букваря"

29 березня наші першокласники попрощалися зі своїм товаришем Буквариком. На святі були присутні батьки та гості. Завітали до дітей казкові герої : Букварик, Читанка, Буратіно, Баба Яга та Червона Шапочка. Першокласники пообіцяли багато читати, постійно відвідувати бібліотеку і ніколи не ображати книг. В кінці свята вони отримали Післябукварики та солодощі. Подякували активістам бібліотеки за участь у святі.

27 березня. Міжнародний день театру.
Історія театру 

 

Міжнародний день театру встановлений в 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ). Діяльність даної організації, відповідно до її статуту, повинна бути спрямована на "зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу". Членом Міта Радянський Союз став ще в 1959 році. З 1961 року СРСР - постійний член виконавчого комітету Міта.
Театр - один з напрямків мистецтва, в якому почуття, думки та емоції автора (творця, художника) передаються глядачеві або групі глядачів через дії актора або групи акторів на сцені.
Міжнародний день театру відзначається 27 березня. Це не просто професійне свято майстрів сцени, це так само свято мільйонів шанувальників театрального мистецтва.

Історія театру

Театр - це ні з чим незрівняне мистецтво, його специфіка полягає в зображенні подій, які як би безпосередньо відбуваються перед глядачем; глядач стає свідком і співучасником їх, що визначає особливу силу ідейного й емоційного впливу театру. Минають роки, століття, а театр залишається найулюбленішим і затребуваним видом мистецтва. І хто б міг подумати, що сьогоднішній гарний театр починався з скоморошества ...

Театр скоморохів

Російський театр зародився в глибокій старовині в народній творчості - обряди, свята, пов'язані з трудовою діяльністю. З часом обряди втратили своє магічне значення і перетворилися в ігри-вистави. У них виявлялися елементи театру - драматична дія, ряджені, діалог. Надалі найпростіші ігрища перетворилися в народні драми; вони створювалися в процесі колективної творчості і зберігалися в народній пам'яті, переходячи з покоління в поколеніе.історія театру в Росії.
Найстаршим театром були ігрища народних лицедіїв - скоморохів. Скоморохи, беручи участь в обрядах, вносили до них мирське, світське зміст. Скоморошіть - співати, танцювати, балагурити, розігрувати сценки, грати на музичних інструментах і лицедіяти міг кожен. Але скоморохів-умільцем ставав і називався тільки той, чиє мистецтво виділялося своєї художністю.Те ж саме відбувається і в сучасному театрі - театрів багато, але загальну любов отримують лише ті, де актори блискуче володіють своїм мистецтвом.
Пізніше з'явилися народні театри скоморохів зі своїм репертуаром. Актори цих театрів висміювали можновладців, духовенство, багачів, співчутливо показували простих людей. Подання народного театру будувалися на імпровізації, включали пантоміму, музику, спів, танці, циркові номери. Виконавці використовували маски, грим, костюми, бутафорію. Характер виступу скоморохів спочатку не вимагав об'єднання їх у великі групи.
Для виконання казок, билин, пісень, гри на інструменті досить було тільки одного виконавця. Подання скоморохів не переросли в професійний театр. Для народження театральних труп не було умов - влада і церква переслідували скоморохів і ставили їх в один ряд з волхвами, чаклунами. Але скомороський подання продовжували жити, народний театр розвивався.

Придворний театр

По-справжньому театр з'явився в 17 столітті - це були придворний і шкільний театри. Шкільний театр з'явився при Слов'яно-греко-латинської академії. П'єси писалися викладачами і ставилися учнями на свята. У п'єсах використовувалися як євангельські сюжети, так і життєві перекази. Писалися вони у віршах на основі монологів. Крім реальних осіб, вводилися і алегоричні персонажі.
Виникнення придворного театру було викликано інтересом придворної знаті до західної культури. Цей театр з'явився в Москві за царя Олексія Михайловича. Перше представлення п'єси "Ахашверошового дійство" (історія біблійної Есфірі) відбулася 17 жовтня 1672 року. Цареві так сподобалося уявлення, що він дивився його десять годин підряд. Ставилися і інші п'єси на біблійні сюжети.
Спочатку придворний театр не мав свого приміщення, декорації і костюми переносилися з місця на місце. Спектаклі відрізнялися великою пишністю, іноді супроводжувалися грою на музичних інструментах і танцями.
Після смерті царя Олексія Михайловича придворний театр був закритий, і подання поновилися тільки при Петрі I, коли з новим періодом російської історії починається і новий, більш зрілий етап у розвитку театру, завершуємо установою постійного державного професійного театру в 1756 році.

Імператорські театри

Особливе положення серед російських театрів займали Імператорські театри, перебували у віданні міністерства Двору, а також урядові театри у Варшаві.Початок Імператорським театрам, як і офіційного існування театру в Росії взагалі, покладено 30 серпня 1756, коли імператриця Єлизавета Петрівна видала указ про заснування в Санкт-Петербурзі Російського театру, доручивши управління театру Сумарокова. Згодом до складу придворного театру, окрім російської драматичної трупи, увійшли балет, камерна і бальна музика, італійська опера, французька і німецька трупи.
До 1766 року управління театру зосереджувалось у веденні придворної контори; потім імператриця Катерина II заснувала самостійну дирекцію всіх придворних театрів, першим директором яких призначено був І. П. Єлагін (20 грудня 1766 - 21 травня 1779 р.); після Єлагіна обіймав цю посаду В. І. Бібіков (1779-1783). У 1783 році для управління придворними театрами заснований «Комітет над видовищами і музикою» (1783-1786), що складався з генерал-поручика П. І. Мелісіно, генерал-майора П. А. Соймонова, камергера князя М. А. Голіцина і А . І. Дівова і камер-юнкери П. В. Мятлева, під головуванням О. В. Олсуфьева. У 1786 році комітет скасований і директором придворних театрів призначений С. Ф. Стрекалов (1786-1789), за ним слідували два рівноправних директора: генерал-майор П. А. Соймонов та А. В. Храповицький (1789-1791).
З 1791 придворні театри знову перейшли в одноосібне управління та директорами їх послідовно були: князь Н. Б. Юсупов (1791-1799), граф М. П. Шереметєв (1799) і обер-гофмаршал А. Л. Наришкін (1799-1819 ), при якому в 1806 році були засновані Імператорські московські театри.
27 квітня 1812, з нагоди від'їзду імператора Олександра I з Санкт-Петербурга, заснований був «для рішення вищих театральних питань» особливий комітет, якому був підпорядкований директор театрів; до складу комітету увійшли, між іншим, директор придворних театрів А. Л. Наришкін і міністр фінансів Д. А. Гур 'єв.
З 14 січня 1816 дії комітету були продовжені і на майбутній час, а з 22 лютого 1824 комітет був перетворений: до складу його увійшли московський і петербурзький військові генерал-губернатори, з яких останній, граф М. А. Милорадович, призначений був старшим членом. 19 грудня 1825, за смертю графа Милорадовича, старшим членом комітету призначено шталмейстер князь В. В. Долгоруков. Після А. Л. Наришкіна директорами театрів складалися: гофмейстер кн. П. І. Тюфякін (1819-1821), А. А. Майков (1821-1825) та М. Ф. Йолоп (1825-1829).
5 січня 1823 московські Імператорські театри виділені були із загальної дирекції і віддані в ведення московського генерал-губернатора кн. Д. В. Голіцина: директорами московських театрів були Ф. Ф. Кокошкін (1823-1831) та М. М. Загоскін (1831-1842). Із 1842 року московські театри були знову підпорядковані загальній дирекції.У 1829 році Комітет для управління петербурзькими театрами був скасований з призначенням директором театрів князя Сергія Гагаріна (1829-1833). За ним слідували: А. М. Гедеоном (1833-1858), гофмейстер А. І. Сабуров (1858-1862), граф А. М. Борха (1862-1867), гофмейстер С. А. Гедеоном (1867-1875) . До осені 1881 Дирекцією керував статс-секретар барон К. К. Кістер, до 1899 р. - обер-гофмейстер І. А. Всеволожский, потім С. М. Волконський (1899-1901) і В. А. Теляковського (1901 - 1917).
Незабаром після Лютневої революції Дирекція імператорських театрів була перетворена в Дирекцію державних театрів (директор Ф. Д. Батюшков), яка існувала до листопада 1917року.

4 березня - День памяті М.В.Гоголя

4 марта — День памяти Николая Гоголя

   

Русский прозаик, драматург, поэт, критик, публицист, признанный одним из классиков русской литературы, умер 4 марта 1852г. В последнее десятилетие жизни (1842-1852) ни одного законченного художественного произведения он не создал. Если современник Гоголя Лермонтов поднимался над своим временем в поисках идеала, то Гоголя опускался в его глубины. Так, оба аналитики, они по-разному представляют это особое десятилетие русской литературы. Творческая судьба Гоголя считается счастливой: все произведения его были опубликованы при жизни, ни одно не обошла критика. Гоголя называют первым профессиональным писателем в девятнадцатом веке. Что касается личной жизни, назвать ее счастливой или удачной в житейском смысле вряд ли можно. «Чувство сильной любви не испытал ни разу и счастлив, ибо она подкосила бы мой слабый организм», — признавался Гоголь. В его жизни не было ни Лауры, ни Беатриче, ни даже Натальи Гончаровой (Луначарский). Но Гоголь смысл своей жизни видел только в творчестве. На российских просторах у Гоголя не было ни своего дома, ни квартиры, где бы он жил относительно долго. Вся жизнь — в дороге или в чужих домах. 

                                                               ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!!!

З жіночим святом!

                                           8 Березня

День, коли прийнято вітати мам, бабусь, дружин, дочок, це свято всіх Жінок, причому відзначається воно у багатьох країнах світу, а в деяких, наприклад, в Україні, отримало статус державного. Дехто наполегливо прив`язує його створення до соціалістки Клари Цеткін, але це не зовсім вірно. Нехай не 8 березня, але такий день рано чи пізно повинен був настати, адже його головний сенс у боротьбі жінок за право бути рівними в патріархальному суспільстві. Ще в Стародавній Греції дружини організували перший страйк проти обридлої війни, і зробили це у доволі оригінальний спосіб – відмовляючи чоловікам у сексі. Потім був марш на Версаль, коли французькі жінки вимагали права брати участь у виборчому процесі.

Першими присвятити один день слабкій статі придумали соціалісти США, він відзначався в останню неділю лютого з 1909 по 1913 рік. У 1910-му німкеня Цеткін на конференції Соціалістичного інтернаціоналу в Копенгагені запропонувала заснувати Міжнародне свято, що символізувало б боротьбу за права жінок, але остаточна дата тоді не була обрана. Жіночі рухи в ті суворі роки закінчувалися мітингами, демонстраціями, страйками і навіть збройними повстаннями. Суспільство повинно було прийняти нові реалії – жінки вже не хотіли миритися з нерівністю і утисками, ставали повноцінними гравцями в окупованому чоловіками світі.

Прийшла весна....