Різдво – це народження сина Божого Ісуса Христа. Точної дати, коли він з’явився на світ, у Біблії не вказується. Заведено вважати, що Христос народився у період з 7 по 4 рік до нашої ери. Дату 25 грудня погодили на Ефеському церковному соборі у 431 році. У святих письменах йдеться, що Марія, мати Христа, була заручена з Йосифом. Але перш ніж вони зійшлися, виявилося, що Марія вагітна від Святого Духа, залишаючись при цьому цнотливою. Та Йосиф не облишив жінку, бо янгол уві сні повідав йому, що у Марії з’явиться син від Бога. У ті дні кесар проводив перепис населення і звелів усім вертатися туди, де вони народилися. Тож Йосиф повів вагітну Марію з півночі Ізраїля на південь – до Вифлеєма. Вони йшли кілька днів, а коли прибули до міста своїх предків, вільних місць для ночівлі ніде не було. Подружжю довелося ночувати у печері, яка слугувала хлівом для скота. Там Марія і народила Дитя, яке спочатку явилося у вигляді яскравого світла, а потім перетворилося на маленького хлопчика. У цю ж ніч до пастухів, які охороняли свої отари, прийшов ангел Господній. Він розповів їм радісну звістку про народження Спасителя, який забере всі гріхи людства. На небі зійшла зірка, яка вказувала пастухам шлях та зупинилася, коли вони прийшли до Ісуса. Цю зірку назвали Вифлеємською. Вона й досі залишається священним символом для християн, тому на верхівках різдвяних ялинок часто можна побачити восьмикутну зірку.
Як відзначають католицьке Різдво в Україні
У 2017 році Верховна Рада проголосила католицьке Різдво державним святом. Тож цього року українські католики вже вчетверте відзначатимуть це свято з офіційним вихідним. Як і у всіх релігійних свят, у Різдва Христового є свої традиції та обряди. До святкування Різдва християни західного обряду починають готуватися ще за 4 тижні. У цей період, який має назву Адвент, вони причащаються та сповідуються у скоєних гріхах. За 5 днів до визначної дати починається передсвято, яке завершується 24 грудня. У цей день віряни дотримуються суворого посту, який завершується з появою першої вечірньої зорі. Коли вона осяює небо, люди сідають за святковий стіл.
День святого Миколая є невід’ємною частиною української культури та історії, знати яку не лише важливо, а й цікаво. Нині традиція святкувати цей день відроджується по всій Україні, а дітлахи нетерпляче чекають подарунків на 19 грудня. У школах напередодні свята проводяться уроки, на яких дітей вчать писати святому листа, а найбільше за все у цей день шануються прояви турботи про нужденних. Однак доволі багато людей не знають, ким був Миколай та чому його канонізували. У пам’ять про милосердя святого ми вирішили розповісти про це детальніше. За історичними переказами Миколай народився десь між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Хлопчик був єдиним сином Феофана та Нони — заможних і глибоко віруючих людей. Саме тому вони з перших днів ростили Миколая в релігійній атмосфері й похрестили його одразу після народження, що в ті часи було рідкістю. Миколай виріс і став аскетичною та щедрою людиною, яка в будь-який час могла прийти на допомогу нужденним. З часом він переселився до міста Мира, воліючи присвятити себе науці, і саме там його дядько-єпископ висвятив Миколая у священники. Незабаром після того, як хлопець досяг повноліття, його батьки загинули. А Миколай витратив свій великий спадок на допомогу іншим людям, приносячи час від часу до будинків бідняків їжу, теплі речі, іграшки тощо. Усі добрі справи Миколай робив таємно, але одного разу городяни вистежили його. Коли всі в місті дізнались, хто здатен на такі милосердні вчинки, вони обрали Миколая єпископом — у 325-му році він відвідав Перший Вселенський Собор у Нікеї, який звів імператор Костянтин Великий. За життя Миколай встиг зробити чимало добрих справ. Він визволяв полонених, рятував невинних від смертної кари, неодноразово допомагав бідним на суші та в морі. Завдяки цьому навколо Чудотворця з’явилася велика кількість легенд, і з часом Миколай став одним із найважливіших християнських святих. Але ще більше добрих справ приписують святому вже після його смерті в 342 році. Вважається, що його мощі зцілювали хворих, тому церква канонізувала Миколая, а люди стали шанувати його як заступника та покровителя.
