ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
(1863—1942)
Народилася Ольга
Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора у Південній
Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона
знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими
говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в
румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше
вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.
Німецька мова, як і
німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості
Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли
Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для
утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було
глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української
літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця
80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє
дедалі більший інтерес до його життя.
Тоді ж вона бере
активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало
наболілих питань, над якими замислювалися представники передової
інтелігенції. Ставши у 1894р. однією з ініціаторок створення “Товариства
руських жінок на Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в
брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про
тяжке становище жінки “середньої верстви”, активно виступила за
рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.
Ці думки виявилися в
ранніх творах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла
заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця
робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в
“Царівні” особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою
вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в
житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її
духовних сил.
Торкнувшись
морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як
“Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська продовжує
розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи
жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (1898). Згодом вона
повертається до цієї теми в повістях “Ніоба” (1905), “Через кладку”,
“За ситуаціями” (1913).
Зображення життя села,
його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою
провідною лінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці
переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже
замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з
опануванням соціалістичних ідей. В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця
вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування,
живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя
селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських
сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною
трагедією-братовбивством (“Земля”).
Визначним досягненням
української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми
землі у світовій літературі є повість Кобилянської “Земля”. “Факти, що
спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної
також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих
фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!..” — згадує О. Кобилянська
в автобіографічному нарисі “Про себе саму”. Саме це дало підстави
Франкові назвати “Землю” твором, який, крім художньої цінності, “матиме
тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час
теперішнього тяжкого лихоліття”.
Реалістичні й
романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в
одному з її кращих творів — повісті “В неділю рано зілля копала”, в
основі якої — мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на
вечорниці”. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з
успіхом йде на сценах театрів нашої країни.
Творчість Кобилянської
20 — 30-х рр., у період, коли Північна Буковина опинилася під владою
боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах.
Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й
у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською
літературною молоддю прогресивного журналу “Промінь” (1921 — 1923), з
львівським місячником “Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де
протягом 1927 — 1929рр. вийшли її “Твори” в дев'яти томах.
Творчість Кобилянської
20 — 30-х рр підпадає під певний вплив символізму (“Сниться”,
“Пресвятая богородице, помилуй нас!”). У романі “Апостол черні”
письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи
таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й
християнськими чеснотами.
Померла О. Кобилянська
21 березня 1942 р. в Чернівцях в тяжкий час поневолення Північної
Буковини румунсько-фашистськими загарбниками, які переслідували
письменницю, готували над нею судову розправу.
Обставинами життя і
творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський грунт. Разом з тим
вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала
зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного
процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів,
зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству,
співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза
Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес
не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли
у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й
відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах,
піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
