* ЗОРЯНИК *

День пам'яті жертв голодоморів: Страшні сторінки української історії, які не варто забувати

У сьогоденному різноманітті продуктів харчування важко навіть уявити, що у 1932-1933 роках в українців зовсім не було харчів. Щоб вижити, люди їли кору дерев, жолуді, на полях визбирували залишки зерна, картоплі чи буряків. Проте за такі вчинки жорстоко карали.

Розповідаємо детальніше, з яких причин в Україні був запроваджений День пам’яті жертв голодоморів.

Історія дня пам’яті

Відзначення цього дня започаткували з указом президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як "День пам'яті жертв голодоморів". У 2000 році назва була змінена на "День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій", а 2004 року – на "День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій". З 2007 року назва звучить як "День пам'яті жертв голодоморів".

Хоча між експертами точаться суперечки – як називати цей день: пам'яті Голодомору чи голодоморів, адже їх було три. Частина українських істориків та громадських діячів вважає за доцільне відзначення як Дня пам'яті жертв Голодомору, бо на сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус Голодомору має лише один геноцид, 1932—1933 рр.

День пам’яті відзначається щорічно в четверту суботу листопада.

Страшні сторінки української історії

Голодомор – це геноцид українського народу, вчинений комуністичним тоталітарним режимом з наміром знищити цілком чи частково українську національну групу. Ця кваліфікація випливає із Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року "Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього" та Закону України "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні" від 28 листопада 2006 року.

Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч.

Восени 1932 року комуністи розпочали спеціальну каральну операцію – масовий штучний голод, унаслідок якого загинули мільйони людей. Заборона ведення статистики смертності унеможливлює встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв. Зазначається, що померло більше 7 млн українців.

Штучний голод був спричинений масовою конфіскацією врожаю – у селян примусово забирали продукти харчування та худобу. У ті часи влада заборонила виїзд голодуючих за межі України, прийом допомоги для голодних людей із-за кордону та наказала навмисно псувати продукти харчування, які не можна було конфіскувати.

На практиці це відбувалося наступним чином – бригади ходили від двору до двору та обшукували найменші шпаринки, де селяни могли сховати продукти, і забирали все до останнього. Селяни вдавались до різних способів приховування зерна: висипали у скрині й прикривали одягом, заносили на горища, закопували у землі, навіть насипали в пляшки, залиті смолою й сховані в криницях чи ставках.

Спогади тих, хто пережив голодомор, свідчать про штучне створення голоду. Зі спогадів Катерини Никогда, 1922 року народження (село Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області): "У брата мого чоловіка Павла було дванадцятеро дітей. 1932 року активісти увірвались до хати [в селі Матусів Шполянського району Черкаської області] і почали конфісковувати всі продукти. Його жінка Ганна голосила, указуючи на дітей, змилуватись заради Бога, над ними. Її відштовхнули, а один з червоноармійців, зазирнув у піч і забрав навіть останній горщик з квасолею. Чоловіків брат, його жінка й всі діти не дожили до наступної весни".

І таких сімей було безліч. Щоб знайти бодай трохи продуктів, люди ходили на поля після збору врожаю і вишуковували залишене зерно, картоплю, буряки. Такі дії жорстоко каралися.

За свідченнями очевидця із села Долотецьке Вінницької області, 1913 року народження, за підібрані кілька цибулин убивали навіть дітей: "12-річний Сидір, що опух з голоду, пішов на колгоспне поле після того, як уже був зібраний врожай. Серед замерзлих грудок хлопець знайшов п’ять цибулин — не зерна, не центнер буряків, а цибулю. Хотів принести родині, з 12 членів якої залишилися батько і молодша сестричка. Так, голова колгоспу, якого прислали звідкись, як побачив такий "злочин", наздогнав його. Хлопець навіть не тікав, бо сил не було. Завалив дитину і став по-звірячому гамселити, щоб не крав колгоспне майно. Наостанок ударив руків'ям револьвера по голові, від чого бідолаха одразу і помер. У селян на очах — ті навіть не в силах були заступитися — такий собі "виховний момент" для решти, хто насмілився вижити".

Намагаючись вижити, люди готували щось їстівне з листя та кори дерев, буряну. Вживали також горобців, галок, слимаків, пуголовків, жаб, ящірок, мишей, котів та собак, трупи домашньої худоби. Від голоду люди втрачали розум – траплялися випадки канібалізму.

А в цей час радянська влада відправляла надлишки зерна на експорт, а іноді просто знищувала такий необхідний для українців хліб.