14 лютого - День всіх закоханих

 День Святого Валентина – свято закоханих – відзначається 14 лютого в Європі з XIII століття, у США – з 1777 року, в Україні – з початку 1990-х років. Але чому все-таки це свято закоханих? День Святого Валентина – свято закоханих Англійці, наприклад, вважають, що з 14 лютого природа робить поворот до весни, і в птахів починається сезон шлюбних ігор, навіть стара англійська приказка говорить: «У день святого Валентина всі птахи у небі з'єднуються парами». Є й інше підтвердження тому, що 14 лютого – день закоханих. Жив в III столітті в місті Тернії (Римська імперія) Святий великомученик Валентин. Був він священнослужителем, займався науковими дослідженнями й приватною медичною практикою. У ході кампанії імператора Клавдія II Готського проти християн єпископ Валентин був репресований і обезголовлений 14 лютого 269-го року. Джерела стверджують: арешт єпископа Валентина був викликаний тим, що римський імператор не дозволяв солдатам своїх легіонів женитися, а Валентин таємно вінчав легіонерів з їхніми коханими. Очікуючи страти в одній з римських в'язниць, Валентин написав лист до дочки свого тюремника й підписався: «Ваш Валентин». Потім зцілив її чудесним способом від сліпоти, але все рівно був страчений. Дата страти збіглася з римським торжеством на честь Юнони, богині любові. З тих пір люди щороку 14 лютого згадували Валентина й влаштовували свято всіх закоханих. 

 Цікаві факти про свято закоханих 

• Символами Валентинового дня стали голубки, що воркочуть, і серця, простромлені стрілою Амуру.
• У цей день дівчата та юнаки збиралися разом, писали на папірцях імена й кидали ці листочки в глечик, потім кожний витягав по одному папірці й дізнавався ім'я своєї коханої людини. У деяких країнах дотепер існує звичай вибирати 14 лютого Валентинів і Валентинок на весь наступний рік.
 • ДО 14 лютого випускається безліч вітальних листівок-валентинок, як прості так і витвори мистецтва. А за старих часів були навіть листівки, прикрашені золотом і мереживами.
 • Італійці вважають своїм обов'язком дарувати в цей день улюбленим насолоди. Цей день так і називається в Італії – солодкий день.
 • Галантні французи першими ввели в себе любовні послання – чотиривірш.
 • Фіни відзначають 14 лютого День любові, дарують один одному подарунки у формі серця. А також у цей день робляться подарунки мамам, тому що жіночого дня, подібно 8 Березня, у Фінляндії немає.
• У Японії проводять конкурс на найгучніше любовне послання. Юнаки й дівчини піднімаються на сцену і по черзі кричать щосили - усе, що хочуть, - своєму улюбленому. Переможець одержує приз.
 • Англійці посилають любовні послання для своїх тварин, особливо собакам і коням.
 • В Америці у ці дні продається 108 мільйонів троянд, переважно червоних, а на цукерки в ці дні витрачають 692 мільйона доларів!
• Сердечка до свята можна шити, ліпити, малювати, в'язати й навіть пекти.
 • Матеріал для виготовлення сердечок різноманітний: бісер, корали, пір'я, сухі квіти, шматочки тканини, хутро, тощо...
 • Значна частина «валентинок» анонімна й без зворотної адреси, написана лівою рукою або праворуч ліворуч, що надає посланню таємничість. Зате після свята додається робота приватним детективам: вони одержують досить багато замовлень по встановленню особистості відправників «валентинок».

День Святого Валентина – свято закоханих – відзначається 14 лютого в Європі з XIII століття, у США – з 1777 року, в Україні – з початку 1990-х років. Але чому все-таки це свято закоханих?
Джерело: http://www.inlove.org.ua/stat.php?id=36
© inlove.org.ua

День Святого Валентина – свято закоханих – відзначається 14 лютого в Європі з XIII століття, у США – з 1777 року, в Україні – з початку 1990-х років. Але чому все-таки це свято закоханих? День Святого Валентина – свято закоханих Англійці, наприклад, вважають, що з 14 лютого природа робить поворот до весни, і в птахів починається сезон шлюбних ігор, навіть стара англійська приказка говорить: «У день святого Валентина всі птахи у небі з'єднуються парами». Є й інше підтвердження тому, що 14 лютого – день закоханих. Жив в III столітті в місті Тернії (Римська імперія) Святий великомученик Валентин. Був він священнослужителем, займався науковими дослідженнями й приватною медичною практикою. У ході кампанії імператора Клавдія II Готського проти християн єпископ Валентин був репресований і обезголовлений 14 лютого 269-го року. Джерела стверджують: арешт єпископа Валентина був викликаний тим, що римський імператор не дозволяв солдатам своїх легіонів женитися, а Валентин таємно вінчав легіонерів з їхніми коханими. Очікуючи страти в одній з римських в'язниць, Валентин написав лист до дочки свого тюремника й підписався: «Ваш Валентин». Потім зцілив її чудесним способом від сліпоти, але все рівно був страчений. Дата страти збіглася з римським торжеством на честь Юнони, богині любові. З тих пір люди щороку 14 лютого згадували Валентина й влаштовували свято всіх закоханих. Цікаві факти про свято закоханих • Символами Валентинового дня стали голубки, що воркочуть, і серця, простромлені стрілою Амуру. • У цей день дівчата та юнаки збиралися разом, писали на папірцях імена й кидали ці листочки в глечик, потім кожний витягав по одному папірці й дізнавався ім'я своєї коханої людини. У деяких країнах дотепер існує звичай вибирати 14 лютого Валентинів і Валентинок на весь наступний рік. • ДО 14 лютого випускається безліч вітальних листівок-валентинок, як прості так і витвори мистецтва. А за старих часів були навіть листівки, прикрашені золотом і мереживами. • Італійці вважають своїм обов'язком дарувати в цей день улюбленим насолоди. Цей день так і називається в Італії – солодкий день. • Галантні французи першими ввели в себе любовні послання – чотиривірш. • Фіни відзначають 14 лютого День любові, дарують один одному подарунки у формі серця. А також у цей день робляться подарунки мамам, тому що жіночого дня, подібно 8 Березня, у Фінляндії немає. • У Японії проводять конкурс на найгучніше любовне послання. Юнаки й дівчини піднімаються на сцену і по черзі кричать щосили - усе, що хочуть, - своєму улюбленому. Переможець одержує приз. • Англійці посилають любовні послання для своїх тварин, особливо собакам і коням. • В Америці у ці дні продається 108 мільйонів троянд, переважно червоних, а на цукерки в ці дні витрачають 692 мільйона доларів! • Сердечка до свята можна шити, ліпити, малювати, в'язати й навіть пекти. • Матеріал для виготовлення сердечок різноманітний: бісер, корали, пір'я, сухі квіти, шматочки тканини, хутро, тощо... • Значна частина «валентинок» анонімна й без зворотної адреси, написана лівою рукою або праворуч ліворуч, що надає посланню таємничість. Зате після свята додається робота приватним детективам: вони одержують досить багато замовлень по встановленню особистості відправників «валентинок».
Джерело: http://www.inlove.org.ua/stat.php?id=36
© inlove.org.ua

10 февраля - День памяти А. С. Пушкина.

Поэт вне политики...  Многие поколения выросли на его сказках...

В этот день - 10 февраля (29 января по старому стилю) 1837 года великий русский поэт в возрасте 37 лет скончался от ранения, полученного во время дуэли с Дантесом двумя днями ранее.
Известие о дуэли и кончине Пушкина вызвало сильное волнение в Петербурге. У гроба поэта побывало (по разным данным) от 10 до 50 тысяч человек. Похоронен Александр Сергеевич в Святогорском монастыре.
В дом на Мойке, 12 в 1837 году привезли смертельно раненого Пушкина после роковой дуэли. Сюда, к дверям пушкинской квартиры, приходили жители и гости Санкт-Петербурга, чтобы узнать о состоянии здоровья поэта. Здесь 29 января (10 февраля по новому стилю) в 2.45 пополудни остановилось сердце поэта. “Солнце нашей поэзии закатилось”, – писали в одной из газет того времени. В 1925 году за Музеем-квартирой А.С.Пушкина был официально закреплен статус музея. С тех пор не прекращается традиция приходить на Мойку, 12 поклониться памяти поэта.
В России фамилия Пушкин известна каждому, и взрослому, и школьнику. Пушкин для нас - не просто величайший русский поэт, а еще и реформатор русского языка и культуры вцелом.

 И для многих он до сих пор жив, ведь 

память о нем бессмертна.

Підсумки лютого місяця

 

8 февраля 

мы отметили великую и славную дату – 

День освобождения Запорожской области от немецко-фашистских захватчиков.

Во время Великой Отечественной войны территория Запорожской области, в связи с её географическим расположением, природными богатствами и развитой промышленной инфраструктурой, стала одной из важнейших целей в захватнических планах третьего рейха. Поэтому бои здесь были особенно жестокими и кровопролитными.

Но в грозный час испытаний сотни тысяч жителей Запорожского края  встали на защиту Отечества и оказали достойный отпор агрессорам. Они сражались на фронтах, самоотверженно трудились в забоях, у доменных и мартеновских печей, на колхозных полях, а когда враг захватил родную землю – многие ушли в подполье, в партизанские отряды.
  Тяжелые испытания и лишения, пережитые в годы войны на полях сражений и в тылу, не пропали даром – враг был изгнан с нашей земли и, в конечном итоге, разбит.

Освобождение Запорожской области началось в сентябре 1943 года. 14 сентября освободили Розовку, 15 сентября - Куйбышево и Гуляйполе, 16 сентября - Андреевку, 17 сентября - г. Бердянск, 18 сентября - Новофилипповку, Пологи, Ногайск, 19 сентября - Орехов, 20 сентября - Камышеваху, Приазовское, Нововасильевку, 28 сентября - Вольнянск.
14 октября немцы были выбиты с левобережной части города Запорожья, а на правобережье враги удерживали позицию до конца 1943 года.
Операция по освобождению от оккупации продолжалась, и были освобождены: 26 октября - Веселое, 27 октября - Михайловка, Васильевка, Акимовка, 29 октября - Великая Белозерка, 29 декабря 1943 года - Верхняя Хортица. Последний райцентр области – Каменку-Днепровскую освободили 8 февраля 1944 г.

207 воинам за героизм и мужество в боях за освобождение городов и сел Запорожской области присвоено звание Героев Советского Союза, 53 из них удостоены этого звания посмертно.

ЄВГЕН МАЛАНЮК
(1897—1968)
Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня (1 лютого)1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.
1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка).
У 1920р. разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».
Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».
У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США.
У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи
есеїстики: «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).
У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово».
16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.
Найголовнішою ідеєю, ідо проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була щея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність. У розв'язанні цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми:
Як в нації вождів нема, Тоді вожді її поети.
(Посланіє)
У збірці «Стилет і стилос» він спробував розв'язати давню, якщо не сказати одвічну, проблематику світової літератури: що має бути найголовнішим у художній творчості — краса чи служіння інтересам суспільства. У вірші «Стилет чи стилос?» Є. Маланюк вдається до символічного осмислення проблеми: стилос — так називалась паличка для писання на вощаній дощечці, а стилет — це невеликий кинджал з тонким тригранним клинком. Автор усвідомлює неможливість однобокого розв'язання цієї проблеми:
Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко v Вагаються трагічні терези.
Не кинувши углиб надійний якор, Пливу й пливу повз берега краси.
хоча й схиляється на користь стилосу. Але він усвідомлює, що реалії українського життя такі, що митець мусить виховувати свою націю, мусить боротись за свою державу, проте не забувати, що насамперед він все-таки митець і не може не помічати краси.
Є. Маланюк з болем усвідомлював, що Україні бракує українців, натомість багато «малоросів» і «хахлів»— ось найважливіший історичний урок. І саме поезія, як це засвідчила поява Тараса Шевченка, здатна була не лише збудити націю, а й підготувати їїдо грядущих випробувань.

29 січня - День пам'яті Крут.

Леонід Перфецький. Бій під Крутами.

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном з київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.^[4]
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.^[4]
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

22 січня - День Соборності України

 

 Співаєм славу тій події

22 січня – величний день в історії України. 1919 року на Софіївській площі у Києві був проголошений Акт воззєднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. 

Так сталося, що протягом багатьох столiть iсторичного розвитку Україна не мала власної державностi та єдиної територiї. Українськi землi були під гнітом багатьох держав: Росiї, Литви, Угорщини, Речi Посполитiй, згодом Румунiї, Чехословаччинi.

У березнi 1917 року у Надднiпрянськiй Українi розпочалася нацiональна революцiя. Було обрано Центральну Раду, першого Президента М.Грушевського, проголошено створення Української Народної Республiки (УНР), а IV-м Унiверсалом вiд 22 сiчня 1918 р. було проголошено незалежнiсть України. Подiбнi процеси вiдбувалися i в Галичинi. 9 листопада 1818 р. було проголошено назву держави ЗУНР i створено перший уряд — державний Секретарiат на чолi з Костем Левицьким.

Вже з 1 грудня 1918 р. у Фастовi було пiдписано угоду про обєднання ЗУНР i УНР, а 4 сiчня 1919 р. у Станiславi УНРада схвалила закон про злуку двох українських держав. Здійснилася споконвічна мрія українців про об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. 

Це була велика, урочиста, єдина в своєму роді історична маніфестація братерства українського народу. Вона не лише справила велике враження на всіх учасників, але й почала нову добу в житті народу. Ця заява єдності всього народу назавжди знищила штучно збудований фізичний і духовний кордон між його гілками. З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року. Таким чином вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.

На жаль, у тих складних внутрішньо- та зовнішньополітичних умовах так і не вдалося завершити об'єднання порізнених частин України. Вже через кілька місяців після проголошення об'єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину - румуни, а Закарпаття - Чехословаччина. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна на Наддніпрянщині та ін. Так, в 1919-му Україна не змогла відстояти свою незалежність.

Однак, незважаючи на невдале завершення об'єднання двох республік, значення Акта надзвичайно важливе, оскільки він наочно показав безперспективність спроб роз'єднати український народ, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим для них інтересам. Він став етапом становлення і розвитку української державності. Перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: "Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва".

Майже 100 років тому Акт Злуки мав величезне політичне та історичне значення, вперше обєднавши Україну і фактично проголосивши національну державність. Потім довго цей день був викреслений з історії і майже забувся. Утворення незалежної Української держави в 1991 році знаменувало початок якісно нового етапу в утвердженні суверенітету і соборності українських земель. Винятково важливим політико-правовим чинником на цьому шляху стали результати загальноукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, в ході якого за підтвердження Акта проголошення незалежності України висловилося 90,92 % виборців.

В той же час після проголошення Незалежності це свято набуло державного значення і поступово перетворилось в нудне офіційне дійство з першими особами країни і банальними промовами. Сьогодні, у день чергової річниці Дня Соборності українці знову заявляють про себе, як про націю, яка спроможна боротись за свою свободу і відстоювати свої права. День Соборності знову набуває свого історичного значення! Сподіваємося, що 22 січня 2016 року всі, хто вважає себе українцем, зможуть переступити через свої амбіції, зрозуміти один одного і обєднатись заради України та її європейського майбутнього, як це зробили наші прадіди в далекому 1919 році. 

Сьогодні, в умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

 

Зі святом Водохрещем!

Шановні читачі блогу!

Прийміть найщиріші вітання з Хрещенням Господнім! Свято хрещення дано нам для того, щоб ми по-новому поглянули на світ навколо нас, повірили в його чистоту і прийняли в серце його красу.  Зі святом, світлим і чистим Водохрещем!